Вигрібна яма — це вчорашній день. Смердить, треба постійно викликати асенізатора, а взимку взагалі перетворюється на суцільну проблему. Якщо будинок стоїть на ділянці без централізованої каналізації, набагато розумніше одразу зробити нормальну автономну систему — септик або станцію біологічної очистки. Розберемось, з чого вона складається і як її правильно поставити.
Чому не яма
Вигрібна яма працює за принципом накопичення — стоки просто збираються в котловані, звідти їх треба вивозити. Це коштує грошей щомісяця, а якщо яма без дна (а такі досі роблять), то нечистоти йдуть прямо у ґрунт. Для ділянки з колодязем чи свердловиною поруч це реальна загроза — можна отруїти власну питну воду.
Автономна каналізація працює інакше. Стоки не просто накопичуються, а проходять очищення — механічне, біологічне, іноді додатково хімічне. На виході отримуємо воду, яку можна скидати на рельєф, у канаву чи навіть використовувати для поливу городу (залежно від ступеня очистки).
Із чого складається система
Базова схема майже завжди однакова:
- труба каналізаційного випуску з будинку;
- септик або станція глибокої біоочистки;
- система доочистки (поля фільтрації, дренажний колодязь чи інфільтратори);
- вентиляція.
Різниця між варіантами — у тому, наскільки чисту воду отримуємо на виході і скільки це коштує.
Септик накопичувальний
Найпростіший варіант — герметична ємність, куди стікають всі нечистоти. По суті та ж вигрібна яма, тільки герметична і зроблена якісно, з пластику чи бетонних кілець. Плюс — дешево. Мінус — все одно треба викликати асенізаторську машину, просто рідше, бо ємність герметична і не протікає в ґрунт.
Підходить для дачі, куди їздять раз на тиждень, або для будинку, де живе одна-дві людини і стоків мало.
Септик з переливом і полями фільтрації
Тут вже цікавіше. Система складається з двох-трьох камер. У першій відбувається первинне відстоювання — важкі фракції осідають на дно, жири спливають нагору. У другій-третій камерах відбувається часткова біологічна очистка за рахунок анаеробних бактерій. Далі частково очищена вода йде на поля фільтрації або в дренажний колодязь, де догочищається вже самим ґрунтом.
Ступінь очистки — приблизно 60-70%. Води потрапляють у ґрунт вже не такими небезпечними, але це все одно не питна вода, і скидати її просто на поверхню землі не варто.
Для приватного будинку на 4-5 осіб це найпоширеніший і найбільш економічно виправданий варіант. Обслуговування — раз на рік-два викликати мулосос, щоб відкачати накопичений мул з першої камери.
Станція глибокої біологічної очистки (аеротенк)
Найдорожчий, але і найефективніший варіант. Всередині станції компресор нагнітає повітря, за рахунок цього розвиваються аеробні бактерії, які набагато швидше й ефективніше переробляють органіку. Ступінь очистки доходить до 95-98%.
На виході отримуємо воду, яку сміливо можна скидати в канаву, використовувати для технічних потреб чи поливу. Ями для полів фільтрації не потрібні взагалі — це велика перевага, якщо ділянка маленька або ґрунтові води високі.
Мінус — станція потребує електрики (компресор працює постійно), і коштує вона в рази дорожче за звичайний септик. Плюс раз на пів року-рік треба відкачувати надлишковий мул, хоч і в значно меншій кількості, ніж у звичайному септику.
Як обрати варіант під свою ділянку
Тут все залежить від кількох факторів одразу, і жоден з них не можна ігнорувати.
Кількість людей, що постійно живуть у будинку — головний параметр. Для сім’ї з двох осіб вистачить компактного септика об’ємом 1-1,5 куб.м на добу, для сім’ї з 5-6 осіб знадобиться станція чи септик побільше, розрахований на 1-1,5 куб.м на людину в добу з запасом.
Рівень ґрунтових вод — критично важливий момент, про який часто забувають. Якщо вода стоїть високо (буває, що вже на глибині 1-1,5 метра), поля фільтрації робити не можна — вони просто не будуть працювати, а очищені стоки змішаються з ґрунтовими водами і підуть у той самий колодязь чи свердловину. У такому випадку єдиний варіант — станція глибокої очистки з примусовим скидом води в канаву чи дренажну систему.
Розмір ділянки теж має значення. Поля фільтрації займають доволі багато місця — залежно від об’єму стоків це 15-30 квадратних метрів мінімум, і на цій площі потім нічого капітального не побудуєш, і дерева садити близько теж не можна (коріння забиває дренажні труби).
Бюджет — куди без нього. Накопичувальний септик обійдеться в 15-25 тисяч гривень із монтажем, септик з полями фільтрації — 30-60 тисяч, станція глибокої очистки — від 60 тисяч і вище, залежно від продуктивності й виробника.
Етапи монтажу
Перше — розрахунок і вибір місця. Автономну каналізацію не можна ставити ближче 5 метрів до будинку і ближче 20-30 метрів до джерела питної води (колодязя чи свердловини). Це не просто рекомендація для галочки — реально можна отруїти власну воду, якщо порушити ці відстані.
Друге — земляні роботи. Копається котлован під саму ємність септика, а також траншея для труби від будинку. Труба кладеться з ухилом приблизно 2 см на метр довжини — це стандарт, який забезпечує самопливний рух стоків без застоїв.
Третє — установка самої ємності. Пластикові септики та станції треба обов’язково заякорювати або обетоновувати, особливо якщо ґрунтові води високі — інакше навесні, коли ємність порожня (наприклад, після відкачки), її просто виштовхне з землі тиском підземних вод. Бетонні кільця такої проблеми не мають через власну вагу, але з ними більше мороки з герметизацією швів.
Четверте — під’єднання труб, монтаж вентиляції (фановий стояк на даху обов’язковий, інакше в будинку будуть неприємні запахи через розрідження в системі), засипка котловану.
П’яте, якщо система передбачає доочистку — облаштування полів фільтрації або дренажного колодязя. Тут копають траншеї з щебеневою подушкою, кладуть перфоровані труби, зверху ще шар щебеню і геотекстиль, щоб грунт не забивав пори.
Типові помилки при облаштуванні
Найчастіше люди економлять на об’ємі септика — беруть менший, ніж треба, тому що дешевше. Результат — система переповнюється, стоки не встигають очищатись, доводиться частіше викликати асенізатора, а це вже додаткові витрати, які з часом перекривають ту економію на купівлі.
Друга поширена помилка — ігнорування рівня ґрунтових вод. Ставлять поля фільтрації там, де вони фізично працювати не можуть, а потім дивуються, чому на ділянці стоїть запах чи чому колодязь раптом почав пахнути каналізацією.
Третя — забувають про вентиляцію септика. Без фанового стояка накопичуються гази, які або йдуть назад у будинок через сантехніку, або створюють надлишковий тиск в системі, через що засмічуються труби швидше за звичайне.
Ще одна історія — коли септик ставлять впритул до паркану чи траси, куди потім заїжджає важка техніка (наприклад асенізаторська машина під час обслуговування, чи просто автомобіль). Пластикова ємність під вагою може продавитись чи тріснути, якщо зверху немає достатньо міцного перекриття чи вона стоїть надто близько до проїзної частини.
Автономна каналізація без вигрібної ями — це не розкіш, а нормальний робочий інструмент для будинку поза централізованими мережами. Головне — правильно розрахувати систему під конкретну ділянку, врахувати ґрунтові води і кількість мешканців, і не економити там, де економія потім вилазить боком. Зроблена з розумом система працює десятиліттями практично без турбот, окрім планового обслуговування раз-два на рік.