Якщо у вашому будинку санвузол розташований нижче рівня каналізаційної труби — про самопливну систему можна забути. Вода просто не піде туди, куди їй треба, бо фізику ще ніхто не скасував. Ось тут і з’являється фекальний насос — пристрій, який перекачує стоки туди, куди вони самі би ніколи не потекли.
Багато хто плутає його зі звичайним дренажним насосом. Різниця принципова: дренажний качає більш-менш чисту воду, а фекальний розрахований на роботу з твердими включеннями — туалетним папером, дрібним сміттям, навіть волокнистими домішками. У деяких моделях є подрібнювач, який перемелює все це в кашу перед відкачуванням.
Коли без нього справді не обійтись
Найпоширеніша ситуація — підвальні або цокольні приміщення. Облаштували там санвузол, душову кабіну чи навіть повноцінну кухню — а центральна каналізація проходить вище рівня підлоги. Без насоса стоки нікуди не підуть, доведеться або відмовлятись від ідеї, або встановлювати обладнання.
Друга типова історія — приватні будинки на ділянках зі складним рельєфом. Буває так, що вигрібна яма чи септик розташовані вище точки скидання, або відстань до магістралі занадто велика для самопливної системи (а ухил труби має витримуватись, інакше стоки застоюватимуться і засмічуватимуться).
Ще один випадок — дачні будиночки, де хочеться зробити нормальний санвузол, але рельєф ділянки не дозволяє прокласти трубу з потрібним ухилом до септика чи центральної мережі. Насос тут рятує ситуацію повністю.
Трапляється й таке: у багатоповерхівці на першому поверсі вирішили зробити додатковий туалет у комерційному приміщенні, а стояк проходить вище рівня підлоги. Без перекачувальної станції — ніяк.
Основні типи фекальних насосів
Тут варто розібратись, бо асортимент доволі різний за принципом роботи та призначенням.
- Занурювальні насоси — найпопулярніший варіант для приватного використання. Опускаються прямо в резервуар зі стоками, працюють під водою. Компактні, відносно недорогі, підходять для будинку чи невеликого об’єкта.
- Поверхневі (наземні) насоси — встановлюються поза резервуаром, підключаються трубами. Використовуються рідше в побуті, частіше на промислових об’єктах, бо менш зручні в обслуговуванні для звичайної людини.
- Насосні станції (комплекти) — це вже готове рішення: резервуар, насос, зворотний клапан, автоматика — все в одному блоці. Зручно, коли потрібно облаштувати санвузол у підвалі “під ключ”.
- Подрібнювальні насоси (з ріжучим механізмом) — мають ножі або спеціальну систему подрібнення, яка перемелює тверді включення. Дозволяють використовувати труби меншого діаметра для відведення стоків, що часто економить простір і гроші на матеріалах.
Для приватного будинку в 90% випадків вистачає звичайного занурювального насоса без подрібнювача — якщо, звісно, у каналізацію не змивають серветки пачками (а таке, на жаль, буває часто).
На що дивитись при виборі
Ось тут і починаються реальні помилки, які потім виливаються в головний біль.
Перше і найважливіше — продуктивність і напір. Не варто орієнтуватись тільки на максимальні показники з коробки. Треба рахувати реальну висоту підйому (з урахуванням горизонтальних ділянок труби, які теж “з’їдають” напір) і об’єм стоків, який планується відкачувати одночасно. Якщо в будинку три санвузли і всі використовуються одночасно вранці — насос повинен це витягувати без проблем.
Друге — розмір твердих частинок, які насос може пропустити. У характеристиках зазвичай пишуть максимальний діаметр включень — 10 мм, 25 мм, 40 мм і більше. Для звичайного побутового туалету зазвичай достатньо 25-35 мм, але якщо є сумніви — краще брати з запасом.
Третє — матеріал корпусу та робочого колеса. Чавун важчий, але довговічніший і краще витримує абразивні частинки. Нержавіюча сталь — легша, стійкіша до корозії, але коштує дорожче. Пластикові корпуси зустрічаються в бюджетних моделях, і тут варто розуміти: це варіант для нечастого використання, не для щоденного навантаження цілої родини.
Четверте — наявність поплавкового вимикача. Це автоматика, яка вмикає насос при досягненні певного рівня рідини і вимикає, коли рівень падає. Без цього доведеться вмикати насос вручну щоразу, а це, погодьтесь, незручно і навіть небезпечно (можна забути і затопити приміщення).
П’яте — рівень шуму. Занурювальні насоси, які працюють під водою, зазвичай тихіші за поверхневі. Якщо резервуар з насосом розташований поруч із житловою кімнатою — це варто врахувати заздалегідь, бо перероблювати шумоізоляцію потім набагато дорожче.
Типові помилки при виборі
Найчастіша — купівля насоса “на око”, без розрахунку реальних параметрів системи. Людина дивиться на ціну, бере щось середнє за грошима — а потім насос або не витягує потрібний напір, або постійно забивається через занадто малий діаметр пропускання твердих частинок.
Друга помилка — ігнорування якості зворотного клапана. Здається дрібницею, а насправді саме через нього стоки можуть повертатись назад у резервуар після вимкнення насоса, створюючи додаткове навантаження і прискорюючи знос.
Третя — економія на автоматиці. Насос без поплавкового вимикача або з дешевою електронікою часто виходить з ладу саме через неправильні режими вмикання-вимикання, особливо при частому використанні.
Четверта помилка — неправильний вибір потужності двигуна “про запас”. Здається логічним взяти насос потужніший, ніж потрібно — але це не завжди правильно. Занадто потужний насос при малому об’ємі стоків працюватиме уривками, часто вмикаючись і вимикаючись, що скорочує ресурс двигуна швидше, ніж рівномірна робота.
Кілька практичних нюансів з монтажу
Резервуар для збору стоків повинен бути герметичним — інакше запахи гарантовані, а це те, з чим потім важко боротись навіть найкращою вентиляцією.
Обов’язково передбачте вентиляційну трубу від резервуара назовні — це знижує тиск усередині системи і зменшує ризик появи неприємних запахів у приміщенні.
Доступ до насоса для обслуговування — теж момент, про який часто забувають на етапі планування. Якщо насос закопали чи забетонували так, що дістати його можна тільки з розбиранням половини підлоги — обслуговування перетвориться в квест щоразу, коли знадобиться почистити робоче колесо чи замінити зношену деталь.
І ще один момент, про який мало хто думає заздалегідь — електроживлення. Насос повинен бути підключений через окрему захищену лінію з автоматом і, бажано, через пристрій захисного відключення (УЗО), бо працює з вологою постійно.
Фекальний насос — не той пристрій, на якому варто економити чи вибирати навмання. Помилка у виборі коштує дорожче, ніж різниця в ціні між бюджетною та якісною моделлю, особливо коли враховувати вартість заміни, ремонту приміщення після протікання чи неприємного запаху, який просочується через погано герметизовану систему. Краще один раз розібратись у параметрах, порахувати реальне навантаження і взяти обладнання з невеликим запасом за потужністю та якістю матеріалів — тоді про цю частину сантехніки можна буде забути на роки.